Галина Приходько (sunplace) wrote,
Галина Приходько
sunplace

Роздуми, що приходять в голову, чи може спостереження

Давно не писала. Вчора Марія нагадала мені про блог - попередній пост про сніг та спостережливість.
Спостерігаю я майже постійно - це напевно по цікавості має таку ж силу як читання книжок, якщо ви мало читаєте - то спостерігайте і розвивайте уяву.
Спостерігаю повсюду:

- з вікон будинку. Як то попередній пост про сніг, або сьогодні, як дорослі (здається то були вчителі, а можливо і старшокласники) садили дерева на території школи і фотографувалися на пам"ять - приємно потім через дисятки років переглядати такі фото і згадувати;

P4204165

- в маршрутці. За цей тиждень бачила два яскравих приклади того, як зовнішність не відповідає внутрішньому наповненню людини. Їде зі мною в маршрутці хлопчина, якого б характерні бабусі на лавочках під будинками вже б обговорювали як не правильний формат хорошого хлопця  - одягнений він  охайно, чистенько - кросівки, курточка, джинси, але на пальцях обох рук в нього залізні чи срібні кільця - рівномірної товщини, не перстні, але з якимись малюнками, не так як одягають деякі чоловіки перстні на брудні пальці - все охайно, але ж їх як мінімум я нарахувала 3 штуки) В обох вухах однаковіі сережки, не такі як в циган, не такі як чоловіки буває всувають проколюючи одне вухо, а з потовщеням спереді і з малюнками на металі. Ну і як стандартно оточуючі віднесуться до нього? Якийсь не ясний персонаж, правда? - Стереотипно недовірливо. Але не тут то було. Поки ми їхали всі сиділи і стоячих не було, тут на зупинці заходить мама з хлопчиком років 7, він одразу підривається і садить дитину на своє місце! Боже, так це ж нереальна рідкість! Потім не пам"ятаю, що але чи він підтримав жінку, яка падала чи сів коли з"явилося місце а потім поступився місцем жінці - ну щось близько того, але все сам і з посмішкою і щирістю.
І другий приклад, як стоїть на зупинці пара, чекають разом зі мною в черзі маршртуку. Дівчина і хлопчина ошатно одягнені, він в хорошому костюмі з іголочки. Вона ще його фотографувала на телефон - думаю, ну явно ще одні жертви інстаграму. Зайшли, сіли. Місця він нікому не звільняв, але те, як вони говорили і про що показало всю прогнившу душу з середини.

70de8a5a8bQVWQVVX_100261_f1051b49b0

- на зупинці. О! Тут скільки було історій із палінням в черзі на маршрутку, не зважаючи ні на інших людей ні, навтіь, на дітей поруч,  із киданням сміття під ноги, навіть не пробувавши викинути його в урну. Ну а для мене це такі максимальні каталізатори при яких я змовчати не можу і одразу починаю спочатку збоку, а потім в лоб про вчинок розповідати.

- в парку. Тут вже уява по максимуму розігрується. Сидиш ти на лавочці, йдуть люди повз і ти вигадуєш їм історії, хто вони можуть бути один одному, куди йдуть і звідки, чуєш уривки їх розмов, вони тебе не помічають а ти ніби водночас поринаєш у світ яким живе місто і в те, що воно бачить кожного дня, як спостерігає за нами всіма, і тут уява розігрується до того, що в міста є душа. Люди вигулюють собак, ти сидиш і бачиш як повз тебе туди сюди вже рази зо три пройшли одні й ті ж особи з собакою, вони вже тобі стають знайомими в цьому парку і ніби рідними, адже всих ти бачиш вперше, а їх вже приблизно кілька разів за останню годину) Або як свариться парочка по діагоналі через тротуар на лаві, дівчина плаче і благає його, а хлопець все їй щось агресує. Виглядало все ніби він її кидає, але ж точно сказати не можна, і не провірите так кортіло її підтримати і сказати, що з того що я бачила зі своєї дзвіниці-лавочки, він явно з такими нервами не заслуговує гарного ставлення до себе. Кинув - порадій краще цьому, так хотілося допомогти дівчинці, коли вона залишилася, але я ненаважилася, не маю права судити нічого і щось своє казати. Кожен сам знає, що йому робити в його життєвих ситуаціях. Ніхто ж їх всих не знає.

- в метро. Хотіла розповісти тут про виховання і звільнення місця малим чи старим, але негативом не хочеться захаращувати пост, про це іншим разом разом з роздумами, адже там багато тексту) Краще написати про хороше - наприклад про парочки - дивишся на них щасливих і приємно стає на душі. Був випадок, і з нову про не дуже(, коли спостерігала за істерікою дитини, якій не дали кока-колу, дитині до років 5, навіть менше, з нею їхали бабуся і мама. Мало того, що ця гадость шкідлива навіть дорослим, так вони ще й дитину на неї підсадили, що ж буде з  дитячим шлунком, печінкою, нирками до років 16? Відомо ж що в них додають якусь речовину із-за якої виникає звикання -то був явний приклад. Це не була істеріка по типу вимагання, таких я перебачила в своєму житті на дітях, це реально була ломка-істеріка)
далі знову хороше) Про сім"ї, які всі разом звідкись чи кудись їдуть, обговорюють враження, якось спостерігала тата з сином, який їхав і всю дорогу розповідав йому як що працює - так мило)

- магазині. Йшла я якось в гості і зайшла купити хліба на Харківському в якийсь магазинчик, а там продавщиця заплакана, підтерла очі рукою і продала мені хлібину. Купивши в неї хліб, дістала з сумки мильні бульбашки і подарувала їй - ніхто не знає, що в неї сталося. але це явно змусило її посміхнутися) Я вірю, що коли ми посміхаємося то цим завдяки м"язам на обличчі і нервовим закінченням самі підіймаємо собі настрій - принаймні десь читала подібні дослідження.

Текст сам себе писав, що згадувалося в голові. Як казав, на зустрічі з читачами, Ерік-Еммануель Шмітт, - читачі разом зі мною пишуть книгу читаючи. Тут вийшло щось подібне) А взагалі письменник неймовірний, напевно колись варто написати про прочитані його книги.

Це просто спостереження і думки, думати можуть всі, судити я не маю права нікого, але власну думку, враження аналіз чи радість для свого життя завжди можу взяти, це не заборонено.)
Tags: людина, спостереження
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments